Новини

Юридична компанія Sayenko Kharenko, член Ради директорів #КБУ, підготувала роз'яснення щодо правових наслідки для роботодавців у випадку призову найманих працівників на військову службу у зв'язку з мобілізацією
27 травня 2022, 17:00

Детальну інформацію підготували Гурєєва Світлана, партнер практики нерухомості; Симоненко Злата, радник практики кримінально-правового захисту; Утіралова Катерина, старший юрист практики оподаткування; Світлана Хеда, радник практик трудового права, комплаенс та розслідування.

Отже, відповідно до чинного законодавства, призов громадян на військову службу в зв’язку з мобілізацією, на особливий період (далі – Мобілізація) є одним із видів військової служби.

Законодавство, яке регулює питання правових наслідків для роботодавців у випадку мобілізації його працівників (далі – Мобілізовані працівники) складається, зокрема, з наступних нормативно-правових актів:
- Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі – Закон про військовий обов'язок);
- Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Мобілізаційний закон);
- Закон України «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон про воєнний стан);
- Кодекс законів про працю України (КЗпП);
- Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП);
- Кримінальний кодекс України (ККУ).

Особливості трудових відносин із мобілізованими працівниками. Законодавство України передбачає певні особливості в регулюванні трудових відносин із Мобілізованими працівниками, зокрема, серед іншого:

Згідно з ч. 1 ст. 21 Мобілізаційного закону, роботодавці зобов’язані, в тому числі:
- забезпечувати своєчасне прибуття Мобілізованих працівників у порядку, визначеному ч. 3-5 ст. 22 Мобілізаційного закону, на збірні пункти та до військових частин;
вести персональний облік Мобілізованих працівників;
- надавати звітність щодо Мобілізованих працівників відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування (далі – Уповноважені органи);
- надавати Уповноваженим органам інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів та утворювати мобілізаційні підрозділи
- призначати працівників з питань мобілізаційної роботи.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону про військовий обов’язок, роботодавці зобов’язані, на вимогу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (далі – Компетентні державні органи):
- сповістити Мобілізованих працівників про їх виклик до Компетентних державних органів;
забезпечити своєчасне прибуття Мобілізованих працівників за викликом Компетентних державних органів;
- у семиденний строк повідомити відповідні Компетентні державні органи про прийняття на роботу та звільнення з роботи Мобілізованих працівників.

Слід звернути увагу на те, що чіткої процедури зазначеного вище сповіщення законодавством не встановлено. Відповідно, фактично, роботодавець має використовувати різні методи оповіщення Мобілізованих працівників про виклик до Компетентних державних органів.

При цьому, згідно з положеннями п. 18 ч. 2 ст. 15 Закону про воєнний стан, військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із, зокрема, сприяння мобілізації громадян та забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації.

Мобілізовані працівники доводять роботодавцю факт призову за допомогою одного з наступних документів:
- військовий квиток, у якому у відповідних розділах проставляються службові позначки;
- довідка про призов Мобілізованого працівника, видана військовим комісаріатом або військовою частиною (може видаватися також і родинам Мобілізованих працівників для пред'явлення їх за місцем вимоги).

За Мобілізованими працівниками під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток у роботодавця, в якого вони працювали на час призову.

Звільняти Мобілізованих працівників ЗАБОРОНЕНО, за винятком повної ліквідації роботодавця. Однак трудових договір може бути припинено за іншими підставами, передбаченими КЗпП, які не передбачають ініціативу роботодавця.

Підставою для збереження роботодавцем місця роботи, посади і середнього заробітку Мобілізованого працівника є сам факт Мобілізації під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, що підтверджується наданими роботодавцю витягами з наказів, довідками тощо (Лист Міністерства соціальної політики України «Щодо застосування норм частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України» від 21 вересня 2018 р. № 18210/0/2-18/52).

Відповідальність роботодавця

Чинне законодавство України передбачає адміністративну, кримінальну та фінансову відповідальність за порушення з боку роботодавця стосовно Мобілізації.

Відповідно до п. 5, ч. 2 ст. 265 КЗпП, роботодавець несе відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг Мобілізованим працівникам, - у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Згідно зі ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 – 5100 грн.).

Якщо це порушення скоєне повторно протягом року та за нього особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб, - від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100 – 8500 грн.).

Окрім цього, адміністративна відповідальність настає також для роботодавців, які порушують законодавство України про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема якщо роботодавець не сповістив працівника про надходження повістки, не повідомив про списки військовозобов’язаних тощо.

Порушення заборони на звільнення

Мобілізованого працівника може бути підставою для притягнення керівника роботодавця до відповідальності за ст. 172 ККУ «Грубе порушення законодавства про працю» у формі штрафу на суму від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34–51 тис. грн) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.

Якщо роботодавець, всупереч законодавчо встановленому обов’язку, припинив нарахування заробітної плати, Мобілізований працівник може звернутися зі скаргою до Держпраці, що проведе перевірку (практичне втілення цього права працівника наразі ускладнене), а також звернутися до суду з позовом (без обмеження будь-яким строком).

Податкові аспекти

Оскільки заробітна плата нараховується Мобілізованому працівнику в тому ж порядку, що й до Мобілізації, податки нараховуються так само, як і при виплаті заробітної плати. Заробітна плата виплачується виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. До нарахованої середньої заробітної плати застосовується 18% ПДФО та 1,5% ВЗ. ЄСВ застосовується до сум середнього заробітку мобілізованих осіб за ставкою 22%.

Відповідно до законодавства, держава повинна компенсувати роботодавцю з бюджету не лише сплачені податки, але й середню заробітну плату Мобілізованого працівника. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку, за законодавством, повинна проводитися за рахунок коштів державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Законодавством України передбачений порядок компенсації середньої заробітної плати, виплаченої на користь Мобілізованого працівника на час його призову до складу Збройних сил України. В такому випадку дохід, отриманий Мобілізованими працівниками у вигляді компенсаційних виплат, що виплачується роботодавцем за рахунок коштів державного бюджету в межах середнього заробітку, не включається до оподатковуваного доходу таких працівників, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб.

Слід зауважити, що на сьогодні нам невідомі випадки успішної реалізації роботодавцем свого права на зазначену вище компенсацію.

Законодавством передбачені пільги з ЄСВ тільки стосовно спрощенців. А саме, роботодавці – платники єдиного податку, які обрали спрощену систему оподаткування, фізичні особи - підприємці, які належать до другої та третьої груп платників єдиного податку, а також юридичні особи, які належать до третьої групи платників єдиного податку, мають право за власним рішенням не сплачувати єдиний внесок за Мобілізованих працівників.

Такий ЄСВ за Мобілізованих працівників, за законодавством, теж повинен сплачуватися за рахунок держави, однак на практиці це зараз не відбувається.

Надаємо онлайн доступ до першоджерел

Контакти

Україна, 01001, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 3.
тел./факс: (044) 200 04 52
e-mail: office@kbu.org.ua

Прес-служба КБУ
тел.: (044) 200 04 52
e-mail: pr1.kbu@gmail.com